Елена Касьян Бачити дал

Навіть коли стоятимеш поряд із ними, Будеш самотній, як пасажир на вокзалі. Кожен, відтак, пустелю свою нестиме – Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють, Першими завше падають самі вперті. Зрештою, всі поводяться, як уміють, Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання Буде несила – наче тебе розкреше. Кожного разу думаєш, що востаннє. Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча, Марно гадати – стежки несповідимі. І височінь лелеча, й земля чернеча Сходяться через тебе – нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш, Що то калатає в грудях – життя чи потому. Скільки відпущено, більше собі не вкраєш. Ранок займається, наче тобі одному.