Елена Касьян Байдуже

Байдуже, хто мені скаже, що все скінчилося – Злива, життя, кохання, слова та речі… Аби вона на мене ось так дивилася Кожного божого ранку, кожного вечора.

Дурневі бути щасливим – завжди є нагода. Птаха співає, бо тим затуляє безодню. Чим затулити так само тебе від негоди? Хай не навіки, а хоч би на мить, на сьогодні.

Адже нічого немає, крім того, що маємо – Злива, кохання, життя… Молоде та зелене Літо пульсує у скронях: безсмертя не вкраємо Ані на трохи. По всьому лишись біля мене.

Байдуже, скільки збиралися хмари над дахом, Навіть у мряці є віра, любов і надія. Дерево випустить пагін – і тішиться птаха. Стане на ніжки малеча – і серце радіє.

Час відпускає нас далі без болю і суму, Як не впирайся, а вічність чекає на брамі. Дай мені руку, вже грають невидимі сурми, Небо торкається міста за маківки храмів.